Хоббі, яке стало способом заробітку

Кожен із нас має захоплення, яке приносить естетичне, духовне задоволення, яке допомагає відпочити від буденних клопотів, переживань. Але є люди,які насправді дуже пощастило в житті: вони зуміли перетворити своє хоббі у спосіб заробітку. Хочу познайомити Вас із надзвичайно талановитою, цікавою людиною - це відома міська рукодільниця Івашура Ольга Володимирівна.

Посмотреть на Яндекс.Фотках
Ця обдарована особистістьє постійним учасником тематичних виставок, наприклад "Вересневі самоцвіти",  гостем телевізійних програм обласного телебачення, частот можна зустріти її роботи в міському журналі "Єлисаветградський узвіз", у якому популяризує один із найвідоміших видів рукоділля - в`язання.
- Доброго дня, Ольго, скажіть будь ласка, хто Ви за професією?
- Доброго дня, вчитель української мови та літератури, за спеціалізацією ще й зарубіжної літератури. Закінчувала наш КДПУ ім. В. Винниченка.
- Як давно Ви займаєтесь цим видом рукоділля?
- Із самого дитинства, а точніше із 5-ти років.
- Хто Вас навчив в`язати?
- Моя бабуся.
- Що саме Ви створюєте: одяг, іграшки, аксесуари?
- Переважно одяг, іграшки було лише на початку моєї діяльності, в`язала для своїх дітей.
- Чи давно ваше хоббі стало способом заробітку?
- Нещодавно, близько 5-ти років тому.
- Вам не набридає сидіти годинами за шпицями чи машинкою?
- Ні, звичайно. Чесно кажучи, скільки б не сиділа, то мені все одно мало часу.
- Ви самі створюєте моделі одягу, їхню оздобу чи користуєтесь додатковими джерелами?
- По-різному!
- Якби була можливість змінити рід діяльності, Ви погодились би?
- Нізащо, ні-ні-ні! Тільки в`язання. Мені пропонували роботу у редакціях, журналах, але я відмовляла, оскільки дуже люблю те, чим займаюся зараз.
Ось такі талановиті люди живуть серед нас.

івашура from ckruvorychko

Два табори українського народу: за і проти

Сьогоднішній стан нашої країни надзвичайно складний не тільки з точки зору політики, економіки, фінансів, військової ситуації, але й із погляду  психології, настроїв серед населення. 

Український народ завжди відзначався своєю добротою, щирістю, взаємоповагою один до одного, любов`ю до батьківщини. Але зараз наступили похмурі дні: нерозуміння, ненависть, страх, відчай - саме ці почуття глибоко засіли у людських душах. Населення України поділилося, ніби навпіл, створивши цим два "табори": ті, які "за" теперішню владу, за повалення старого устрою у державі, євроінтеграцію, зміни в економіці, освіті, зовнішніх відносинах з іншими країнами тощо, а також ті, які "проти" всього вищезазначеного, бажають повернення  В.Ф. Януковича на пост президента, говорячи при цьому : "...при ньому ми добре жили, вільно дихали та, навіть, могли відкладати гроші, а що ж тепер?..." Звичайно, кожен має право на висловлення власної думки, але це не повинно преходити у якесь мародерство, розбій, анархію, а найголовніше - розривання країни на окремі частини. Напевно, не за це наші прападіди воювали, боролися із загарбниками, щоб сучасне покоління у мирний час своїми ж руками розвалило те, що створювалося віками. Особисто я за зміни в Україні, але не такою ціною (Небесна сотня). Дивлячись новини, де розповідають на збільшення цін на газ, комунальні платежі, бензин тощо, постає логічне питання :"За що стояв майдан, за що помирали люди? Навіщо це все відбувалося?".

На мою думку, ні завоювання Росією Криму, ні політико-економічна ситуація не такі страшні,як розпад усередині країни, нерозуміння громадян, що викликає агресію та неприязнь. Яка ж точка зору має рацію, а яка - ні , розсудить історія, але сьогодні нам усім потрібно об`єднатися, домовитися заради щасливого, спокійного майбутнього.