суббота, 10 мая 2014 г.

Видатні постатті Новомиргородщини

Євген Петрович Оболенський.  Видатний діяч декабристського руху родився в 1796 року, в місті Новомиргороді, в родині князя високого офіцерського  чину Петра Михайловича Оболенського. В дитинстві його виховували гувернантки. Змалечку вивчав французьку , німецьку, англійську мови, історію, географію і займався математичними науками . Пізніше почав цікавитись « науками політичними»,самостійно вивчав стародавню і нову історію, політекономію і право.
         В 1814 році Оболенський, по бажанню його батька, поступив на службу в гвардійську артилерію юнкером, одночасно навчаючись на курсах спеціальних наук ( математики, фізики, геодезії) у Москві. Через  три роки в чині підпоручика був переведений в армію лейб - гвардії Фінляндського полку. Саме з цього часу, під впливом передової ідеології, у молодого князя починаються прогресивні, революційні ідеї.
         В 1818 році Оболенський був прийнятий в « Союз благоденства». Разом з М. М. Муравйовим, С.П. Трубецьким, І.І. Пущиним і М.М. Наришкіним. Оболенський приймає участь в створенні Північного товариства в Петербурзі і входить до складу керівництва Верховної Думи.
         Оболенський Є.П. - один із самих активних учасників повстання 14 грудня 1825 року.(«Головний винуватець заколоту 14 грудня» так атестував його Слідчий комітет). За декілька днів до 14 грудня його обрали начальником штаба повстання.
         12 грудня на своїй квартирі Оболенський збирає членів товариства (Московського, Ізмайлівського , Гренадерського гвардійських полків), і разом з присутнім на цих зборах Рилєєвим розробляє деталі початку дій 14 грудня.
         Оболенський один із перших явився на Сенатську площу, рішучий в своїх діях він поранив багнетом генерал - губернатора М. А. Милорадовича, який хотів умовити бунтівників зупинитися. За час до повстання Оболенський був обраний командуючим повстанським військом замість диктатора С.П. Трубецького. Тричі він хотів зібрати військову раду, але було вже запізно : на початку 5 годин вечора залпи картечі розстріляли повстанців..
         Довгий час після поразки повстання Оболенського тримали в Петропавловській фортеці, 10 липня 1826 року відбулася царська конференція, смертна кара була  замінена Оболенському на довічну каторгу. По маніфесту 22 серпня 1826 року термін був  скорочений до 20 років ув’язнення з послідуючим повічним поселенням у Сибірі.
         21 липня 1826 року в першій партії засуджений Оболенський в оковах був відправлений на каторгу. Іркутськ, Нерчинські копальні, Петропавлівський завод - це віхи « державного злочинця», вони зівпадають з життєвими дорогами інших декабристів. Після закінчення каторжних робіт на Петропавловському заводі (1839 рік) Оболенський вийшов на поселення. Останнім місцем поселення Оболенського було Ялуторовськ Тобольської губернії, де він прожив до амністії ( 1856 рік). Тут князь одружився на свої прислузі, від цього шлюбу у нього народилося три сини.
         Оболенський написав « Спогади про Рилєєва К.Ф».(6 квітня 1856 року), а через місяць 7 травня « Спогади про Рилєєва К.Ф.» ( 6 квітня 1856 року), а через місяць 7 травня « Спогади про 1827 -1828 ррр.», пізніше « Спогади про І.Д. Якушкіна».
         Повернувшись в європейську Росію, Оболенський поселився в Калузі. В 1858 році приймає участь в діяльності відкриття Калузького губернського комітету, який розробляв проект  визволення кріпаків. Оболенський після сибірського заслання не став «примиренним» з самодержавством, до кінця свого життя він зберіг колишні революційні переконання.
         Помер Євген Петрович Оболенський 1865 року в Калузі.

Кожум’яка Степан Демидович – інженер, фахівець з будівництва мостів.Народився в 1898 році в м. Новомиргороді і закінчив два вищі навчальні заклади, володів кількома іноземними мовами. Та понад усе любив свою рідну мову, свій український народ, Любив ходити в національному вбранні.
         До революції працював народним учителем, у 1926 році закінчив факультет соціального виховання, а в 1928 році - мовно - літературний факультет Одеського інституту народної освіти й захистив дипломну працю « Борис Грінченко».
         Часто у відвертих розмовах зі студентами проливав правдиве світло на події 1918 року в Україні, яких був очевидцем. За що і поплатився… Невдовзі був заарештований співробітниками ДПУ і засланий на три роки до Йошкар – Оли.
         Після повернення ( дискваліфікований як філолог і соціолог за «націоналістичні переконання») закінчив Харківський автошляховий інститут.
         У 1937 році знову заарештований за «антирадянську агітацію і пропаганду» й засланий у Самарлаг на 10 років.
         Працював там на будівництві авіазаводів, що пізніше постачали на фронт літаки « Іл – 14» та  « Іл – 15», працював на секретних об’єктах .
         В 1949 році знову  арешт за звичною статтею й заслання на вічне поселення до Красноярського краю. Після відбуття терміну працював вільнонайманим робітником. Лише на схилі літ зміг повернутися у рідний Новомиргород. Повернувшись до рідного краю у свої 56, за 19 років наступної плідної праці інженер Кожум’яка  встиг звести не один міст із залізобетону й прокласти багато кілометрів автошляхів.Свідченням цього є мости якими ми користуємося і дотепер.Один із них – це міст який з’єднує північну частину Новомиргорода з південною. Дотепер служать людям мости в   Панчевому, та Коробчине.
         Упродовж всього життя намагався брати якнайактивнішу участь у національно – громадському житті.
         Кожум’яка висловлював сподівання, що наша Україна із гніту і знущань скоро перетвориться в державу із справжньою українською національною культурою.
         Лише рік не дожив патріот до проголошення незалежності, яку прорік ще задовго..
         Реабілітований 9.07.1958 року Черкаським обласним судом. Помер в 1989 році.
В 2002 році С.Д. Кожум’яці присвоєно звання Почесного громадянина м. Новомиргорода.

Олександр Юрійович Жовна народився 15 лютого 1960 року в місті Новомиргород Кіровоградської області. У 1982 закінчив Київський педагогічний інститут імені Горького (нині - Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова).
Автор книг «Партитура на могильному камені», «Вдовушка», «Експеримент», «Маленьке життя», «Її тіло пахло зимовими яблуками ». За розповідями Олександра Жовни «Партитура на могильному камені», «SH Second hand», «Експеримент» знято фільми. «Партитура на могильному камені» (1995), «Second hand» (обидва - режисер Ярослав Лупій), «Ніч світла» (режисер - Роман Балаян).
У 2008 році Олександр Жовна дебютував як режисер, він екранізував власну драму «Маленьке життя». Стрічка брала участь у кінофестивалях «Покров» і «Молодість».
Будучи помітною фігурою в сучасній культурі України, Жовна продовжує працювати педагогом-дефектологом Новомиргородського інтернату для розумово відсталих дітей, куди прийшов на роботу в 1982 році, свідомо відмовляється від переїзду до Києва. На питання, що його тримає на такий непростий роботі, - відповідає: «Я називаю своїх вихованців людьми з маленьким розумом і великим серцем. Скажімо так, мені цікавіше спілкуватися з розумово відсталими, щоб писати для розумово не відсталих ». Олександра Жовни називають «письменником потойбічного», оскільки за його власним визнанням йому «дійсно цікаві прикордонні стани, паралельний світ людей з нетрадиційною психікою, інтелектом, фізичним розвитком».
Письменник визнає, що сам мало розмовляє українською мовою , в основному - суржиком.
Його оповідання «Маленьке життя» входить до шкільної програми з української літератури.
         
 




Комментариев нет:

Отправить комментарий